0 800 309 114
June 24, 2026
8 хвилин
Коли говорять про загрози кібербезпеці,увага завжди зосереджена на атаках: ransomware, APT-групи, витоки даних,зламані критичні об'єкти. Але є загроза, про яку говорять значно менше, хоча вона системніша за будь-яку окрему атаку. Це структурний дефіцит людей, здатних захищати.
За даними ISC2 Cybersecurity WorkforceStudy 2025, глобальний розрив між потребою у кіберфахівцях і наявною робочою силою досяг 4,8 мільйони осіб. Це означає, що навіть якщо всі наявні фахівці зайняті - захищати цифрову інфраструктуру просто нікому. 90% організацій звітують про skills gap у своїх командах і тут важливий нюанс: це не просто нестача людей. Це нестача потрібних компетентностей навіть серед тих, хто вже є у штаті.
WEF у своєму звіті щодо ринку праці майбутнього також фіксує: кібербезпека входить до трійки галузей, де розрив між попитом і пропозицією зростатиме найшвидше в найближчі п'ять років. І жодна традиційна освітня система не встигає за цим темпом.
Стандартна реакція на кадровий дефіцит - збільшити набір. Але кібербезпека - це галузь, де кількість сама по собі не рятує. 90% організацій зі skills gap мають на увазі не порожні стільці, а невідповідність між тим, що вміють люди, і тим, що потрібно робити.
Класичний університетський курс з інформаційної безпеки дає теоретичну базу за 4–5 років. Але реальний кіберфахівець - це людина, яка вміє працювати з конкретними інструментами, реагувати на конкретні типи інцидентів, розуміти логіку атакуючого. Університет рідко дає це в достатньому обсязі. Ринок хоче не дипломи , ринок хоче підтверджені компетентності.
Саме тому ISC2 фіксує: 25% організацій вже інвестують в автоматизацію та AI як спосіб компенсувати нестачу людей. Але AI в кібербезпеці - це підсилювач, а не замінник. Він прискорює тріаж, автоматизує обробку сигналів, але не замінює аналітичне рішення і контекстне розуміння ситуації. За пультом все одно має бути людина.
Погляд на Україну крізь призму глобального кадрового дефіциту дає несподіваний результат. Країна, що вже кілька років є полігоном найінтенсивніших кібератак у світі, сформувала унікальний людський ресурс - ветеранів збройних сил із реальним досвідом роботи в умовах активного протистояння.
Ця когорта вимірюється сотнями тисяч людей. Люди, які мають бойовий досвід, дисципліну, звичку до роботи в умовах невизначеності, та які зараз проходять через демобілізацію або готуються до неї. Більшість із них потребуватиме цивільної зайнятості. Питання в тому, як ринок і держава зможуть їх прийняти.
Кіберсфера є природним матчем. Більш того: якщо розглядати це стратегічно, Україна має шанс повторити ізраїльський сценарій і стати не просто споживачем кіберкадрів, а їхнім експортером, насамперед у напрямку ЄС і структур НАТО, які відчувають той самий кадровий тиск.
NICE Framework (National Initiative forCybersecurity Education Workforce Framework) - міжнародно визнаний стандарт опису кіберролей і компетентностей. Він описує десятки спеціалізацій: від аналітика загроз до пентестера, від спеціаліста з реагування на інциденти до CISO.
Якщо накласти вимоги до базових кіберролей на компетентності, які формує бойова служба - картина виходить цікава. Ситуаційна обізнаність, яка є стрижневою вимогою для SOC-аналітика, - це те, що ветерани відпрацьовують роками. Вміння працювати за чіткими процедурами під тиском - це фундамент роботи з playbooks під час інциденту. Командна координація у стресовій ситуації - вимога для будь-якої ролі в центрі реагування.
Це означає: ветеран із правильною технічною надбудовою (6–12 місяців інтенсивної практичної підготовки) потенційно є більш якісним кандидатом на низку кіберролей, ніж свіжий університетський випускник без бойового чи виробничого досвіду. Ринок це починає розуміти але поки що надто повільно.
Є сценарій, який варто розглядати не як фантастику, а як реальну стратегічну можливість. Якщо в Україні буде сформована системна інфраструктура підготовки кіберфахівців, акредитовані програми,стандартизовані кваліфікації, визнані міжнародними фреймворками, країна отримує можливість стати постачальником кадрів для ринків, де цих кадрів катастрофічно не вистачає.
Ринок ЄС очевидний перший напрям. Директива NIS2, яка набрала чинності, суттєво підвищила вимоги до кіберзахисту для тисяч організацій по всій Європі. Компанії шукають фахівців. Фахівців немає. При цьому Україна рухається до асоціації, а потенційно і до членства в ЄС. Взаємне визнання кваліфікацій у цьому контексті стає не просто зручністю, а стратегічним мостом.
НАТО як другий напрям. Альянс активно розвиває кіберспроможності і потребує не лише держструктур, але й технічних фахівців. Бойовий досвід і знання специфіки агресора - це ексклюзив, який жоден навчальний курс не замінить.
Перетворення потенціалу на результатвимагає трьох речей. По-перше, структурованих програм підготовки, які дають непросто знання, а підтверджені компетентності. По-друге, системи кваліфікацій, визнаної і всередині країни, і за її межами. По-третє, рекрутингової інфраструктури, яка вміє правильно представити цих фахівців ринку.
Саме цю тріаду будує SHERIFF: КІБЕРАКАДЕМІЯ як точка входу і підготовки, Кваліфікаційний центр (акредитований Національним агентством кваліфікацій) як верифікатор компетентностей, Центр кар'єрних рішень як місток між фахівцями і роботодавцями, у тому числі міжнародними.
Це не лише бізнес-модель. Це спроба відповісти на питання: де Україна знаходитиметься на кіберкадровій карті світу через 5–10 років. У позиції країни-споживача, яка вічно наздоганяє, чи упозиції країни-постачальника, яка формує стандарти?
4,8 мільйона - це не лише проблема ринку. Це запрошення для тих, хто готовий системно підходити до підготовки нового покоління кіберфахівців. Україна має унікальну комбінацію вихідних умов: реальний досвід кіберпротистояння, масовий ветеранський ресурс і зростаючу потребу у реінтеграції. Поєднати ці умови в конкурентну перевагу завдання, яке вже вирішується. Питання масштабу.
