Соціальна відповідальність: реінтеграція ветеранів у суспільство

Життя в умовах війни впливає на всі аспекти нашого життя, включаючи бізнес. Дедалі частіше постає питання допомоги ветеранам повернутися до цивільного життя та інтегруватися в робоче середовище. SHERIFF звернувся до колишнього співробітника холдингу, нині діючого військового, й запитав його думку з цього приводу. В інтерв’ю він поділився своїм досвідом і запропонував конкретні кроки, які допоможуть ветеранам знайти своє місце в мирному житті. 

Де ви зараз перебуваєте, яка ситуація навколо, і яка ваша роль у війську?

Наразі наша бригада перебуває на Донецькому напрямку, в одному з міст Краматорської агломерації. Ми займаємося матеріальним і фінансовим забезпеченням. Робота є далекою від бойових дій, але навіть тут спостерігаємо нестачу людей, а обстріли стали частиною повсякденності. Проте місто продовжує жити, адаптуючись під нові запити: закриваються книгарні, салони інтер’єрів, а на їхньому місці відкриваються продуктові, військторги чи СТО.

Як і коли розпочалася ваша служба в ЗСУ?

У грудні 2023 року я вирішив піти з SHERIFF і вже через кілька днів отримав пропозицію з військомату пройти ВЛК. Після медогляду – співбесіда з рекрутером. Я маю певні обмеження за станом здоров’я і мене направили до фінансового відділу в одній з бригад. Згодом став керівником цього відділу, оскільки попередній керівник пішов у розвідку, а головний бухгалтер звільнився. 

Наразі головними обов’язками є сплата податків, заробітних плат, аліментів, закупівля зброї та робота з коштами. Оскільки нестача людей відчувається сильно, то також знаходжуся в постійній співпраці з Казною: погоджую угоди, сплачую за отриманий товар тощо.

Чи є навички, отримані в SHERIFF, які знадобилися зараз?

Так, раніше я працював керівником групи матеріально-технічного забезпечення SHERIFF. На той момент компанія впровадила в роботу сучасну систему ERP, яка розроблялася під власні потреби. Натомість в армії все ще на початкових етапах і відповідно зараз знаходиться на етапі розвитку, де часто виявляються недопрацювання. 

Наприклад, є ситуація, коли людина взяла ноутбук для роботи, повернула, але нічого з цього не було зафіксовано. І де зараз перебуває цей ноутбук – ще та задача із зірочкою. Бізнес і Армія є зовсім різними, але є багато подібних робочих випадків, а закони становлення та зростання працюють однаково в кожній сфері. Тому досвід SHERIFF не лише не забувся, а й використовується на автоматі на постійній основі.

Чи плануєте повернутися до цивільної професії після війни чи хочете залишитися у військовій сфері?

Я вважаю себе глибоко цивільною людиною і при можливості повернуся до цивільного життя. З початку служби всередині мене відбулося багато психологічних переломів, які вплинули на спосіб мислення, адже у війську життя дуже відрізняється від звичайного.

Армія – це велика система і, щоб вона не зруйнувала тебе, необхідно адаптуватися, але не забувати, що ти хотів у ній змінити. Я знайомий з багатьма людьми, які незважаючи на довгі терміни служби, досі стикаються з важкістю в цьому плані.

А що можете сказати про своїх колег-військових? Армія затягує чи вони теж хотіли б повернутися до цивільного життя? Нам це важливо, оскільки ми працюємо над тим, щоб інтегрувати ветеранів в роботу в нашій компанії.

На це питання доволі складно відповісти, адже досвіду повернення до цивільного життя я спостерігав небагато. Водночас, незважаючи на весь жах, що відбувається, військове життя набагато легше, адже зникають соціальні дилеми. Залишається лише чорне й біле, чужі й свої. Хтось звикає до такого способу життя і вже свідомо його обирає.

Це має свої наслідки, адже перехід назад до цивільного життя вимагає багато підтримки від інших і без неї складно повернутися до світогляду, який раніше був звичним. Задля підтримки ветеранів, які повертаються, державі необхідно переосмислити багато процесів й впровадити зміни на рівні законів.

Що ви очікуєте від свого робочого середовища після повернення? Чи має ставлення до ветеранів бути особливим?  

Особисто я не хотів би якогось особливого ставлення і хотів би повернутися до тієї ж ролі з тим же ставленням, що й раніше. Але на мій погляд, в компаніях повинні бути співробітники-психологи, що розуміються, як працювати з колишніми військовослужбовцями. Як посередники, вони допомагатимуть порозумітися цивільним та ветеранам, незважаючи на прірву їхнього різного досвіду. І це питання повинно контролюватися державою, а не лише на корпоративному рівні індивідуальних компаній.

Як ви ставитеся до тих, хто не бажає захищати свою державу?

Я не можу засуджувати таких людей, адже вони просто нажахані перспективою опинитися на війні. Не кожен може стати штурмовиком за станом здоров’я чи покликом серця, але кожен повинен знати базу поводження зі зброєю, первинної медичної допомоги, мати при собі аптечку з турнікетам і запас їжі та води. Це є обов’язковим у наш час, але водночас я проти примушування людини й «бусифікації». В Армії потрібні всі професії: бухгалтери, кухарі, водії чи зварювальники, але це має бути особистим вибором людини. І тут вже держава повинна провести якісні комунікації з народом.

Щодо ставлення до людей, які відмовляються від служби, то потрібно на державному рівні щось змінювати. Наприклад, зробити пропозицію людині: дивись, ти користувався певними благами держави, так? Прийшла ситуація, держава тепер вимагає від тебе. Ти маєш для себе вирішити «так чи ні». Ні? Окей, ти продовжуєш жити, ніхто тебе не засуджує, але ти позбавляєшся певних привілей: ти не можеш обиратися і не можеш обирати партію, президента або не матимеш змоги влаштуватися до державної установи на роботу чи просуватися по кар’єрних сходинках. Але це має бути особистим вибором людини.